Історія

Микуличин відомий антифеодальним рухом селян, який отримав назву опришківства. У наш час село відоме завдяки рекреації, зеленому та сільському туризму. У селі збереглися дерев’яна Троїцька церква з дзвіницею (1863 р.).

У XIX столітті Микуличин носив неофіційний статус найбільшого села в Європі і найбільшого у Австро-Угорщині. Численні туристичні путівники вказують, що його територія простягалася на 44 кілометри — від Яремчого до кордону з Закарпаттям. Так тривало до 1927 року, коли польський уряд від’єднав від Микуличина Татарів, Ворохту і ще чимало дрібніших поселень, як-от знану нині Поляницю (Буковель). Однак і нині розміри села вражають. Воно розкинулося у долині Пруту на десять кілометрів.

Перші відпочивальники з’явилися в Микуличині ще наприкінці 1890-х одразу після того, як в ці куточки Карпат прийшла залізнична колія. Село стало розвиватися як кліматичний курорт. Власниками розкішних вілл були мешканці Коломиї, Львова та навіть Відня. За польських часів побудовано дитячі табори, які використовуються дотепер.

За архівними документами першу письмову згадку про цей населений пункт датовано 1412 роком. У давнину воно було власністю князя Микули, від імені якого і походить його назва. У 1437 році в галицькому суді село згадується як Mykolincze.

У 1448 році згадане село пол. Miculincze у Коломийському дистрикті, а у податковому реєстрі 1515 року документується 1/2 лану (близько 12,5 га) оброблюваної землі.