Легенди:
Перша легенда розповідає як за часів правління князя Данила Галицького був воєвода Микула, який був дуже вірний князю. Одного разу прогулюючись карпатськими горами дуже вподобав собі цю місцину тай з великим захопленням розказав про це князю Данилу. Той вислухавши, наділив його чином і сказав: «бери своїх вірних вояків тай іди розвивай той край».
По приході в село Микула скликав жителів, щоб встановити свій закон і порядок. Люди добре сприйняли Микулу, на горі Ділок зробили діл (фортецю), яка слугувала як митниця, тому всі купці, які йшли з товаром на Закарпаття, мусили платити податок місцевим мешканцям. Тоді громадою було вирішено назвати село Микули-чин.
За іншою легендою Прогулювався боярин Микула із своїм військом по горах. Але одного разу забарився Микула. Обступило його військо вороже на високій горі з усіх сторін. Та військо Микулене та й сам Микула не мали страху. Заспівали вони тоді патріотичні пісні. Їх спів, неначе грім великий, покотився по всіх горах — над Говерлою, над Прутцем, над Прутом. По всіх плаях карпатських. Перестрашилося вороже військо того співу, а їх старший наказав схопити Микулу.
І забряжчали мечі, затріщали кольчуги, і полилася свіжа крівця ворогів. Б’ється, б’ється Микула, руба ворогів у пень, а кінця краю не видно: багато було воріженьків, та не перестрашився Микула, вибіг він на гору, що над річкою, став над нею і сміється з ворогів, а ті аж зубами скрегочуть. Кинулись на гору до нього, а він усіх їх перебив.
І цю гору стали називати Микулинкою, а село — Микуличин